65 РОКІВ РАЗОМ З ЧИТАЧАМИ

 ХАРКІВСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНА БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ К.С. СТАНІСЛАВСЬКОГО

 Діячі мистецтва і культури України, близького та далекого зарубіжжя добре знають та люблять цю незвичайну бібліотеку, яка носить ім’я Костянтина Сергійовича Станіславського. Режисер, актор, художник, співак, аматор, студент, школяр або пенсіонер — всі, хто любить мистецтво, знайдуть тут для себе відповідні книжки та зустрінуться з цікавими людьми. Цей унікальний заклад культури був задуманий і створений заради підтримки культурно-мистецького середовища міста.

Харків середини 50-х років… У місті, яке ще відбудовувалося після страшної війни і де повіяли вітри хрущовської відлиги, стрімко зростала кількість закладів культури. Відчувалася нестача мистецької літератури. Академічним і аматорським театрам, клубам, будинкам культури, самодіяльним колективам — всім були потрібні нові мелодії, п’єси, сценарії.

Ідея створення першого на теренах Радянського Союзу загальнодоступного спеціалізованого бібліотечного закладу для творчої інтелігенції виникла в молодого тоді театрознавця, а пізніше професора мистецтвознавства Валерія Миколайовича Айзенштадта.

Ідея створення такого закладу не була новою. До 1917 р. в Харкові та в інших містах Російської імперії існували громадські театральні та нотні бібліотеки, в яких під заставу видавали мистецькі видання і професіоналам,   і аматорам. Але думка про створення бібліотеки, де були б зібрані всі види мистецтв, могла з’явитися тільки в театрознавця, бо театр є мистецтвом синтетичним і потребує комплексу інформації з усіх видів мистецтва — театра, музики, образотворчого мистецтва, драматургії.

Досі масовий читач не мав вільного доступу до спеціальної літератури з мистецтва. Не кожному відкривалася Наукова бібліотека ім. В. Короленка, читачами консерваторської бібліотеки або бібліотеки Театрального інституту були тільки її студенти. Потрібні ноти, драматургічні твори, книжки  з образотворчого мистецтва можна було знайти тільки витративши багато часу на біганину по бібліотечних закладах. Цілісний комплекс видань з мистецтва не могла запропонувати жодна з бібліотек — не тільки Харкова, а й України. Саме тому замість відкриття чергової дитячої бібліотеки рішенням міської ради у вересні 1955 року було підписано документ про створення Музично-театральної бібліотеки ім. К.С. Станіславського.

Бібліотека прийняла своїх перших читачів уже у вересні наступного, 1956 року. Керувати нею був призначений В.М. Айзенштадт, бібліотекарем стала О.Г. Шаховцова. Попервах новостворений заклад містився в Будинку народної творчості, на Пушкінській вулиці. Здавалося, що мистецька бібліотека є найбільш доцільною: тут займалися слухачі численних мистецьких курсів — імовірні читачі бібліотеки. Але під бібліотеку були виділені дві невеликі кімнати, та й ті у вогкому підвальному приміщенні із земляною підлогою та стінами, що вкривалися пліснявою. Книги та ноти одразу ж почали псуватися, набули жалюгідного вигляду. До того ж, там проходили репетиції самодіяльних музик, і читачам треба було пристосовуватися до цих занять, «вписуватися» в тихі хвилини перерв між музикою чи співами. Згадуючи ті часи, старі читачі бібліотеки з посмішкою називають їх «Пушкінським підпіллям».

Незважаючи на незручності, читачі щиро полюбили нову бібліотеку, адже вона була своя, створена саме для них. Бібліотекарі розуміли, чим живе творча особистість, і намагалися допомогти якнайкраще. Влаштовувалися цікаві вечори, зустрічі з відомими театральними зірками міста. Бібліотека стала чи не єдиним місцем, де можна було послухати платівки із записами класики та естради, знайти новітні сценарії та драматургію.

Скептики, які не розуміли, навіщо потрібна така бібліотека, казали, що в Харкові, де є Наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, Центральна наукова бібліотека університету, районні та клубні книгосховища, створення такого закладу є недоцільним. Саме життя і кількість читачів новоствореної бібліотеки показали необхідність такого закладу. За два роки про нову бібліотеку дізналися митці у всьому Радянському Союзі. У 1958 році в першому номері московського журналу «Театр» з’явилася змістовна інформація про цікавий бібліотечний заклад, створений у Харкові. В ньому було зазначено, що «…час та досвід невеликого колективу нової бібліотеки, в якій працює всього три співробітники та яку очолює випускник Харківського театрального інституту В. Айзенштадт, повністю спростували всі сумніви. За короткий строк бібліотека стала відмінним й багато в чому незамінним помічником театрів міста, телевізійної студії, майстрів мистецтв, учасників художньої самодіяльності. Сюди приходять подивитись новинки репертуару, підібрати іконографічний матеріал для оформлення нових вистав, отримати кваліфіковану консультацію для самостійного вивчення історії і теорії мистецтва…»

Досвід першої спеціалізованої мистецької бібліотеки був вивчений Міністерством культури УРСР, узагальнений і рекомендований усім обласним центрам для створення закладів такого типу за прикладом харків’ян. Було затверджено навіть «Положення про міські музично-драматичні бібліотеки». За прикладом Харкова музично-театральні бібліотеки почали створюватися в інших обласних центрах України.

Другою стала Київська музично-театральна бібліотека. Однак більшість з цих закладів не витримало перевірки часом і перетворилося на спеціалізовані відділи обласних або міських бібліотек, втративши не тільки самостійність, а й можливість формування особливих фондів та спеціального довідкового апарату. Разом з цим було втрачено можливість спеціалізовано обслуговувати найвибагливіших читачів — людей мистецтва.

За три роки Валерій Миколайович Айзенштадт перейшов на викладацьку роботу до Харківського інституту культури. Однак свою хрещеницю-бібліотеку не залишив. До самого кінця життя він залишався її читачем, вірним другом та захисником, забігав кожної вільної хвилини — взяти книжку, розповісти про новий спектакль, просто перемовитися парою слів з бібліотекарями. Сьогодні в бібліотечному архіві зберігаються його рецензіі, книжки, навіть читацький формуляр із записами книжок, що йому, вже важко хворому, приносили з бібліотеки.

Валерій Миколайович не тільки придумав саму бібліотеку, але й дав їй ім’я великого режисера, майстра світового значення, Костянтина Сергійовича Станіславського. Режисер бував у Харкові в свого брата Георгія, допомагав йому в постановці вистав театру Народного Дому. В музично-театральній бібліотеці завжди можна взяти й перечитати безцінні праці режисера, вивчити принципи його театральної системи.

Будинок для Станіславського

Прийнявши бібліотеку в 1959 році, нова завідуюча, Віра Олександрівна Іваненко, розпочала клопотання про надання їй нового приміщення. Крім того, треба було налагоджувати культурно-масову та довідково-бібліографічну роботу, створювати довідково- бібліографічний апарат.

Дії В.О. Іваненко знайшли підтримку серед видатних працівників харківських театрів, які були читачами бібліотеки, студентів і педагогів театрального інституту, Харківського відділення Спілки композиторів України. Численні листи до владних структур підписували народні артисти УРСР, керівники культурних закладів. Серед них — Д. Власюк, Л. Сердюк, Ф. Александрін, В. Афанасьєв, Р. Черкашин, П. Гайдамака, Г. Фінаровський, В. Аврашов, Н. Тамарова, С. Лерман, Ю. Жбаков. Зважаючи на це, бібліотеці було надано нове приміщення, розроблене за спеціальним проектом, за адресою: Московський проспект, 96. Але в’їхати туди бібліотека не встигла — невдовзі за незрозумілих обставин рішенням міськвиконкому приміщення передали конторі Харгазу.

Та діячі мистецтв своїх клопотань про нове приміщення не припинили. У листі, підписаному керівництвом Будинку народної творчості від 28 липня 1962 р. до міськради, зазначалося, що «жодна з бібліотек Харкова не має такого повного зібрання сучасної драматургії, таких потрібних для роботи каталогів і картотек». 1 вересня 1962 р. зазначалося, що «в бібліотеці, де 25 тис. екз. літератури, всього лише •70 кв. м площі, всього три стола в читальному залі, а книжковий фонд гине у вогкому приміщенні…». «Ця бібліотека — єдине джерело в місті, яке задовольняє потреби театрів, — писали актори Харківського російського драматичного театру ім. О.С. Пушкіна,— … тому ми вважаємо своїм професійним і громадянським боргом підтримати прохання про надання бібліотеці нормальних умов для роботи…».  (Архів ХСМТБ, листи акторів Харківського російського драматичного театру ім. О. Пушкіна 1963 р.) Мистецька громадськість міста наполягала, і в 1963 р. бібліотеці знову було виділено приміщення — тепер вже за адресою: вул. Гіршмана, 18. Але й цього разу не пощастило — приміщення передали згодом спецбудуправлінню №1. В.О. Іваненко, яка вісім років пропрацювала в бібліотеці, вже хвора, вийшла на пенсію, так і не здобувши результату від своїх зусиль.

На початку 1964 р. керівником музично-театральної бібліотеки стала енергійна, молода бібліотекар Лариса Леонідівна Чудновська. Вона одразу ж заходилася робити ремонт у приміщенні, яке здавалося вже майже непридатним для експлуатації, і здійснила неможливе — за більше ніж скромні кошти, своїми силами, були пофарбовані стіни, вкрита лінолеумом підлога. Читачі, які прийшли до бібліотеки, не впізнавали її. Але, досягти позитивних змін, керівник бібліотеки не полишила мрії отримати нове приміщення.

Наполегливість Л.Л. Чудновської, її віра в перемогу не одразу, а все ж таки дали результат. Допоміг перший секретар міськкому партії О.М. Ярмолович. В 1968 р. Лариса Леонідівна отримала перший ордер на 350 кв. метрів в Інженерному провулку. Вона особисто розробляла планування бібліотечних приміщень, замовляла й купувала меблі, стелажі для книжок і нот, нову техніку… Тут одразу було запроектовано все, про що тільки може мріяти будь-який культурний заклад: концертний зал, великі виставочні площі, спеціальні книгосховища — і дуже багато світла! Оновлена бібліотека завдяки зусиллям її директора перетворилася на казковий палац.

Нарешті, 17 березня 1971 р., бібліотека відкрилася для читачів. На святі відкриття бібліотеки виступили директор театру ляльок В.А.Афанасьєв, завідуючий літературною частиною театру ім. Т.Г.Шевченка А.Г.Горбенко.  Це було справжнє свято для всіх, хто підтримував колектив бібліотеки.

Із освоєнням нового приміщення Л.Чудновська зрозуміла, що площу бібліотеки вже за кілька років буде потрібно збільшувати. Тут їй знову вдалося переконати владу і отримати площі, що були передбачені для технічної бібліотеки — в новозбудованому приміщенні науково-дослідного інституту. В 1976р. сюди переїхав нотно-музичний відділ. Про оновлену бібліотеку з повагою писали навіть у всесоюзній пресі. «Ця бібліотека не схожа на інші. Тут можна прочитати книжки з мистецтва. Підібрати необхідні ноти, прослухати музичні і літературні твори в грамзаписах та магнітній плівці, подивитися діафільми, присвячені видатним акторам, композиторам, художникам…»

Турботою Л.Л.Чудновської стало також і створення колективу працівників-однодумців, які були б одночасно і бібліотекарями, і фахівцями у різних сферах мистецтва. І їй це вдалося. Вона підібрала чудовий колектив фахівців, серед яких були і театрознавці, і музиканти, і бібліотекарі. Співпрацівники бібліотеки мали неабиякий авторитет серед культурної громадськості Харкова. В 1966 р. газета «Ленінська зміна» писала: «Бібліотека — це не просто культосвітній заклад, де можна одержати потрібні книги. Це насамперед творча організація. Бібліотекарі Л.Л.Чудновська, Л.С.Сенькіна — люди скромної професії, але як натхненно і вміло несуть вони сотням людей прекрасний світ муз! Природно, що читачами бібліотеки є актори, режисери, композитори, художники. Сотні стежок ведуть сюди і робітників, і інженерів, і лікарів, і економістів. Ми живемо в такий час, коли не знайдеш людини, яка була б байдужа до мистецтва…»

Про колектив бібліотеки, спроможний виконати складні завдання естетичного виховання, писали з повагою: «…Робота будь-якої установи багато в чому залежить від стосунків у колективі, від того, наскільки розвинене в ньому почуття дружби і товариства. Те, що бібліотека користується неабиякою популярністю у харків’ян, — заслуга невеличкого, але дружнього колективу бібліотеки, на чолі з її директором Л.Л. Чудновською…»

Саме ентузіазм та інтелігентність, бажання знайти ті форми роботи, що можуть максимально допомогти читачу-митцю, доброзичливе ставлення до нього — і стали тими творчими засадами, які дозволили колективу зробити з масової бібліотеки унікальний культурно-освітній заклад. «Хіба зобов’язані вони, скажімо, відшукувати й купувати рідкісні книги…? Хіба зобов’язані вони влаштовувати виставки харківських художників, чи відкривати факультети естетичного виховання для молоді, організовувати культпоходи читачів в театри?» — запитував Б.Савельєв в газеті «Вечірній Харків». І відповідав: «Мабуть, ні, та в бібліотеці ім. К.Станіславського так робиться. Все це — свідчення ентузіазму, творчого неспокою працівників бібліотеки. І режисер ТЮГу… і студенти мех-мату університету… знають, що тут завжди підуть їм назустріч і зроблять усе не формально, а від усієї душі — і директор бібліотеки Л.Чудновська, і завідуючі — читальним залом Л.Бран й нотно-музичним відділом М.Абрамович…» І в подальшому, хоча склад працівників бібліотеки іноді змінювався, традиції колективу зберігалися.

«… Серед них чимало прекрасних фахівців, справжніх ентузіастів своєї справи, таких як завідуюча театральним відділом З.Л.Капітовська, завідуюча нотним відділом С.М.Славуцька, старший бібліотекар Т.Л.Перс …» — це рядки з «Вечірнього Харкова» 1985р.

Л.Л. Чудновська керувала музично-театральною бібліотекою  ім. К.С. Станіславського 22 роки, залишивши своїм наступницям гарний колектив з усталеними традиціями, добре впорядковані приміщення, ретельно підібрані фонди та технічні засоби. В 1986 . вона передала керівництво Світлані Михайлівні Славуцькій, яка до того багато років з успіхом керувала нотно-музичним відділом. Бувши надійною послідовницею Л.Л. удновської, С.М. лавуцька не тільки змогла зберегти колектив і його традиції, але й домоглася розширення штату працівників — двічі завдяки її зусиллям штат бібліотеки поповнювався (загалом на 9 одиниць). Таке поповнення було необхідним для якісного обслуговування читачів: зросли кількість та обсяг фондів, розширився довідковий апарат, ускладнилися читацькі запити.

Завдяки зусиллям Світлани Михайлівни зробили перепланування приміщень бібліотеки. Був розроблений і втілений у життя спеціальний проект нового інтер’єра, що враховував збільшення площі книгосховищ та специфіку бібліотеки. Любов’ю до К.С. таніславського буквально дихає вся бібліотека. Карбований портрет митця у колі муз — покровительок мистецтв, виконаний художником Ю.Морозовим спеціально для бібліотеки, зустрічає відвідувачів біля самого входу в цей храм мистецтв. «Морозні» вензелі «К та С» виведені на скельцях дверей театрального відділу. Постійно діє велика книжкова виставка, присвячена митцю.

На долю Ірини Олександрівни Аввакумової, яка працює директором  з 1994р., випали важкі випробування, але розумне керівництво та збереження традицій, закладених її попередниками, допомогли колективу зберегтися в 90-ті роки. Україна тоді тільки-но стала незалежною, більшість підприємств Харкова не працювали, а й без того невелику заробітну платню працівникам культури не платили по півроку. Тоді не був скорочений жоден із працівників бібліотеки. «…Бібліотека ім. К.С. Станіславського унікальна не тільки специфікою своєї діяльності. Тут працюють дивовижні люди,- які свято вірять в те, що навіть в цей непевний час необхідно нести до читача те вічне, чим є мистецтво …» — писала газета «Слобода» у 1998 р.

Важким випробуванням для колективу стало намагання в 2000 р. організації «Укргазвидобування» відселити бібліотеку. Тоді уся культурна громадськість міста прийшла захистити свою бібліотеку. Тут були й найстарші читачі, які пам’ятали ще епопеї 60-х років, і молодь, не байдужа до долі культурних осередків міста. Численні листи на захист бібліотеки підписували творчі спілки та організації, діячі культури. Більше чотирьох років боротьби за існування закладу витримали і директор, і колектив, але не відступили і не припинили зусиль у відстоюванні свого права залишатися у домі, до якого приклали стільки зусиль, у домі, який перетворили на справжній Палац Мистецтв. І виграли.

Музично-театральна бібліотека ім. К.Станіславського, створена для допомоги харківським митцям, не могла б досягти таких високих результатів, якби не участь в її роботі читачів, широкої громадськості. Багато років головою бібліотечної ради був актор та педагог Р.Б.Черкашин, далі в ній головував композитор М.В.Кармінський. У щоденній праці бібліотеки в різні часи брали участь провідні працівники мистецтв Харкова: музикознавець А.Ю.Загорська, керівник художньої самодіяльності М.О.Гунько, фотограф І.В.Філевський, методист Будинку народної творчості М.А.Волшанік.

В 70-ті роки бібліотеці ім. К.Станіславського було відведено сторінку обласного щомісячного радіожурналу «Аматор», який готувала музична редакція Харківського радіомовлення. Тут бібліотечні працівники виступали з оглядами нових надходжень — популяризував нотні збірки, грамзаписи, репертуарні збірки, діафільми та діапозитиви, які самодіяльні артисти та режисери могли б використовувати для створення та проведення тематичних вечорів, лекцій-концертів, бесід.

Роботу музично-театральної бібліотеки висвітлювали у пресі, на радіо та телебаченні відомі харківські журналісти. Серед них С.Леонідов,   Б.Савельєв, К.Свєтланова, С.Ципін, О.Бойко, Ж.Чайкіна, О.Чепалов,    Ю.Хомайко, Ю.Величко, В.Романовський, О.Левоненко, С.Лігостаєва, І.Румянцева, Р.Логачова, О.Аннічев, І.Долганова, Н.Дрозд, Г.Верба,  І.Можейко, Н.Шубенко, Т.Онопрієнко, Н.Катрунова.

Дещо про наш досвід

Свій багатий досвід із популяризації літератури з мистецтва серед різних категорій читачів музично-театральна бібліотека намагалася зробити надбанням усіх бібліотекарів міста.

В 1970р. на її базі було створено дворічний лекторій для бібліотечних працівників міста з питань естетичного виховання. Роботою лекторія керувала рада, до якої, крім працівників бібліотек, увійшли викладачі Інституту культури, Інституту мистецтв, наукові співпрацівники музеїв. Робота бібліотеки в цьому напрямку була визнана найкращою.

Пізніше працівники ХСМТБ готували міські методичні наради, присвячені пропаганді мистецтва. Кілька років ХСМТБ співпрацювала з Інститутом підвищення кваліфікації вчителів, для яких на базі бібліотеки проводилися Бібліотечні дні та Дні інформації, з обласними курсами підвищення кваліфікації працівників культури — тоді тут підвищували кваліфікацію працівники бібліотек музичних шкіл міста. Багато років в бібліотеці працювали досвідчені методисти — Т. І.Черепаха (Осьмачко),  Т.Л.Перс, А.О.Офіцерова, Л.П.Шапіро.

Бібліотека і сьогодні співпрацює з бібліотечними закладами мистецтв міста, надаючи їм потрібну інформацію та методичну допомогу. Сюди приходять навчитися та запозичити досвід роботи бібліотекарі дитячих музичних закладів та шкіл естетичного виховання. Працівники бібліотеки надають консультації з обліку та організації спеціальних фондів, спеціалізованого каталога з мистецтва або художніх виставок, забезпечують матеріалами для будь-якого мистецького заходу. Методичну роботу бібліотеки багато років очолювала М.С.Вострікова.

На базі бібліотеки вже багато років проходять виробничу практику студенти бібліотечного факультету Харківської академії культури. За ці роки школу музично-театральної бібліотеки пройшли більше 500 майбутніх фахівців. Студенти беруть участь у підготовці масових заходів, книжкових виставок, створенні бібліографічних покажчиків, обробці нових надходжень та каталогізації. Нещодавно бібліотека стала базою практики також для студентів Харківського національного університету мистецтв ім.І.Котляревського та Харківської академії дизайну і мистецтв.

Вечорами в Інженерному провулку…

Бібліотека завжди працювала в тісному контакті з творчими та громадськими організаціями Харкова — театрами, філармонією, творчими спілками, Будинком вчених, Будинком народної творчості, пізніше з Будинком актора, об’єднанням творчої інтелігенції «Круг», українською асоціацією «Жінки в науці і освіті», клубами писанкарів, краєзнавців та ін.

Цікаві бібліотечні вечори завжди були ефективним засобом прилучення читачів до мистецтва та популяризації мистецької літератури. Вони приваблювали не тільки багатьох читачів бібліотеки, але й інших харків’ян, для яких важливі зустрічі з улюбленими акторами, художниками  і музикознавцями. Зал бібліотеки пам’ятає багатьох видатних діячів культури Харкова. Тут виступав з театральними байками блискучий актор  Б.Табаровський, співав чарівні українські пісні М.Манойло, лунали вірші і музика у виконанні Т.Смоловик, розповідав про старі харківські будинки архітектор О.Лейбфрейд. Серед читачів бібліотеки вже немає Н.Юхновської, Ю.Калачова, Л.Лисенко, Г.Лєсновської, З.Юферової, Л.Попової, С.Ципіна та багатьох інших, для яких Музично-театральна бібліотека була важливою частиною буття.

«… Як не згадати бібліотечні вечори-зустрічі, що привертають увагу багатьох любителів мистецтва! З народним артистом СРСР Л.Сердюком на вечорі, присвяченому А.Бучмі. З доцентом інституту мистецтв  П.Сокальським, викладачами і студентами того ж інституту на концертах-розповідях про С.Прокоф’єва, Д.Шостаковича, О.Скрябіна…» — писала в квітні 1973р. газета «Вечірній Харків». У 1973р. газета «Ленінська зміна» згадувала про цікаві бібліотечні вечори, на яких виступали музикознавець К.Милославський, композитор Н.Юхновська, піаністка М.Єщенко: «Люблять гостей в бібліотеці, раді їм, вони часто заходять сюди на вогник — композитори, артисти, шанувальники мистецтва…»

Багато років у бібліотеці працювала Школа естетичного виховання для школярів. Тут діяли своєрідні «факультети» — образотворчого мистецтва, музичний, театральний, факультети кіномистецтва та культури поведінки. Лекції для дітей та юнацтва читали провідні педагоги харківських вузів мистецтв: 3. Юферова, К. Милославський, П. Сокальський та ін. Працівники бібліотеки неодноразово влаштовували вечори та зустрічі з харківськими митцями і для воїнів Харківського гарнізону.

Згодом були організовані клуби любителів мистецтва. Тих, хто цінує образотворче мистецтво, поєднав клуб «Палітра», для любителів музики і літератури відкрився клуб «Ліра». А в 1993 р. в бібліотеці з’явився клуб, який зібрав всіх одразу — і фахівців, і любителів мистецтва, які прагнули спілкуватися, ділитися спільними поглядами, — Об’єднання творчої інтелігенції «Круг». Ідею його створення гаряче підтримали поет Б.Чичибабін, композитор М. Кармінський. Рушійною силою «Круга» стала його президент, Ірина Вадимівна Слета. Цікаві вечори «Круга» вже давно перетворилися на легенди. За часи існування «Круга» відбулося багато зустрічей з митцями-харків’янами В. Рубановичем, М. Рахліною, О. Чепаловим, М. Манойлом, О. Борисовим, О. Єсюніним, Л. Антоновою, Г. Беремблюмом, О. Верніком та діячами зарубіжжя — А. Ардашниковою, І. Ємельяновою, всесвітньо відомими літературознавцями — славістом  Ж. Ніва, пушкіністкою С. Абрамович, знавцем творчості А. Ахматової М. Краліним. В 2003 р., до 10-річчя «Круга», в ХСМТБ була влаштована фотовиставка І. Слети та презентація документальних фільмів киянки О. Самолевської.

Більше тридцяти років читачем бібліотеки був композитор Марк Веніамінович Кармінський. Він став зацікавленим глядачем та ініціатором багатьох бібліотечних заходів. Саме тут Марк Веніамінович відсвяткував свій останній день народження, радісно прийняв по-дарунки та щирі вітання від численних друзів та прихильників його творчості. З того часу почалася бібліотечна традиція — відзначати наприкінці січня день народження композитора святом музики Кармінського. Діти і дорослі приходять слухати і грати його чудові твори. Співають скрипки й флейти, розсипається мелодіями рояль, кришталево бринять дитячі голоси. У відділі рідкісних книг і рукописів зберігається композиторський архів М. Кармінського.

1987 р. в бібліотеці виступав великий харків’янин — поет Борис Чичибабін. У читальному залі нотного відділу на нього чекали прихильники його творчості та друзі. Для тих, хто в той день почув поета вперше, цей виступ став найважливішим враженням життя. Сьогодні бібліотека підтримує тісні стосунки з Міжнародним фондом пам’яті Б. Чичибабіна, влаштовує виставки, присвячені поету, проводить вечори його творчості. Тут зберігаються книги з автографами поета.

У бібліотеці бували композитор В. Золотухін, музикознавці  Ю. Щербінін, В. Кравець, Н. Шумакова, , режисери О. Барсегян,  Є. Гімельфарб, письменники І. Мельницька, актори В. Каракоз, О. Лєсникова, В. Робертов.

Вернісаж… у бібліотеці

Важливою частиною роботи ХМТБ із популяризації мистецтва є художні виставки, що почали влаштовуватися з 1970 р., коли бібліотека переїхала в Інженерний провулок. Ініціювала виставочну роботу  Л.Л. Чудновська, яка налагодила стосунки з Художнім музеєм, Спілкою художників та митцями Харкова і першою серед бібліотечних керівників стала влаштовувати безкоштовні виставки — і для читачів бібліотеки, і для всіх, хто цікавиться образотворчим мистецтвом. По суті це були перші спроби проведення виставок на майданчиках поза межами державних виставочних залів.

Два відділи та фойє бібліотеки працювали як виставочні зали. Тут експонувалися роботи А. Страхова, Д. Овчаренка, О. Щеглова, Ю. Старостенка, С. Бесєдіна, Г. Батія, мистецьких династій Шигимаг, Хмельницьких, Лещенків, Моргулян. В різні роки кураторами цих виставочних проектів та консультантами виступали обізнані фахівці Харківського художнього музею та провідні мистецтвознавці — В. Мизгіна, А. Півненко, М. Чернова, В. Ковтун, О. Денисенко, В. Крилова, Л. Савицька, О.Шило. Вони допомагали добирати картини для експозицій, виступали на відкритті виставок, які незабаром стали важливою частиною художнього життя міста.

«Вже давно перетворилося на добру традицію демонстрування творів харківських художників… Ці зустрічі, знайомство з творчістю художників приносять чимало радості читачам. Вони люблять ці зустрічі з авторами, готуються до них. Бо особисте спілкування з художником дає змогу глибше пізнати натуру митця, зрозуміти особливості його творчості. А крім того, кожна зустріч — це знайомство з цікавою, своєрідною, захопленою людиною…» — так про ці заходи в 1978 р. писала бібліотекар А. Українська.

Досвід влаштування виставок широко розповсюджувався серед бібліотек міста, «…наша бібліотека як методичний центр з питань естетичного виховання читачів пропонує іншим масовим бібліотекам скористатися досвідом влаштування виставок; ми охоче надаємо як методичну, так і практичну допомогу в їх організації…» — писала методист бібліотеки Н. Овсянник. І цей приклад безумовно став у пригоді іншим бібліотекам, які також почали популяризацію творів харківських митців.

Виставочний зал Музично-театральної бібліотеки сьогодні є гарним трампліном для творчої молоді, яка потребує дружньої підтримки і розумного глядача. Кожного року тут виставляють свої роботи випускники Харківського художнього училища, Харківської академії дизайну і мистецтв. Але найбільше читачі радіють дітям — такі щирі та яскраві твори учнів художньої школи ім. І.Ю. Рєпіна, студії «Сто фантазій» та гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В.Г. Короленка. Традиційно щорічно в бібліотеці проходить фестиваль дитячої образотворчості «Весна, Радість і Світло».

«Читачі назавжди…»

Сьогодні Харківська музично-театральна бібліотека  ім. К.С. Станіславського багато в чому визначає пульс культурного життя міста. Її фонди є тим джерелом, з якого митці беруть ідеї для сценаріїв, драматургії, музики, сценографії, поезії та інших творів мистецтва, для наукових досліджень і популярних статей. Бібліотека є важливим науковим центром з питань мистецтва, що обслуговує усі верстви населення.

Створено сайт бібліотеки, за його допомогою читачі можуть познайомитися з бібліотекою, новинками літератури, бібліографічними матеріалами до знаменних дат, отримати інформацію за своїми запитами.

Вагомий внесок Музично-театральної бібліотеки ім. К.С Станіславського в культуру Харкова був оцінений і читачами, і владою. За 65 років бібліотека була неодноразово відзначена. В 70-80 роки вона мала відзнаку «Бібліотека відмінної роботи». За створення на базі бібліотеки культурно – просвітницького центра її директор, І. О. Аввакумова, в 1996 р. отримала муніципальну премію. Колектив та окремі працівники бібліотеки нагороджені численними Почесними грамотами Міністерства культури України, Харківської обласної ради і Департаменту культури Харківської міської ради.

«Наша “Станіславка”» – так звуть бібліотеку її читачі. Вони приходять сюди дітьми або студентами — і залишаються читачами назавжди. Їдуть з далеких районів міста, з різних міст України. Телефонують і пишуть із різних кінців світу — з Германії, Ізраїлю, США, Іспанії — звідусіль, де тепер живуть харків’яни. Вони вважають себе «назавжди» читачами улюбленої бібліотеки. Ім’я великого Станіславського є для них паролем для зустрічі з бібліотекою у віртуальному світі Інтернету.