Під час війни особливої актуальності набуло значення культури та мистецтва, їх дослідження та збереження. Заходи проєкту «Різнобарвна Україна» в нашій бібліотеці були спрямовані від моменту свого створення саме на ці задачі. Окремою складовою завжди була візуальна подача під час лекційних зустрічей. Серед усіх джерел особливо важливим був авторський контент, зокрема заглавні портрети персоналій, про які йшлася мова на заходах. Тому, з метою набуття такого контенту методистом бібліотеки Нікою Хворостенко була започаткована серія портретів видатних митців України.

Вперше цю серію окремо від лекцій бібліотеки широкий загал Харкова зміг побачити на виставці у Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва (відкриття виставки – 27 жовтня 2021 року), в експозицію було обрано 15 асоціативних портретів важливих постатей української культури та мистецтва. Серію склали такі літератори, як Петро Панч, шанований науковцями не лише як письменник, а й як театральний критик Юрій Смолич, автори і прози, і поезії Павло Тичина та лірик Володимир Сосюра, згадані також письменники Остап Вишня, Микола Хвильовий, Микола Бажан, Юрій Яновський, Василь Еллан-Блакитний, поет-футурист Михайло Семенко. Окремою постаттю серед авторів слова став поет та прозаїк доби «Розстріляного відродження» Майк Йогансен. В серію увійшли і митці образотворчого мистецтва та художники театру, зокрема професор живопису, автор багатьох теоретичних праць, учень Михайла Бойчука – Іван Падалка та живописець, сценограф, художник кіно Анатоль Петрицький та забраний в української культури російським натиском все ж український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист та художник кіно Іван Кавалеридзе. Першим портретом серії став образ режисера, письменника та художника Олександра Довженка.

Також було у серії ім’я, без якого уявити українське мистецтво ХХ століття важко, майже неможливо… Це наш вічний «сумний янголе від мистецтва» – Лесь Степанович Курбас – режисер, актор, теоретик і практик театру світового масштабу.

Виставка викликала велике зацікавлення у харків’ян, а робота нашого методиста над серією портретів була висвітлена журналістом Олександром Аннічевим в одному з харківських часописів.

Тому слідкуйте за нашим сайтом, кожного місяця ми плануємо радувати новими персоналіями та лекціями про них.

З 24 лютого 2022 року Україна масово стикнулася з жахіттям війни. Кожен з нас зараз потребує співпереживання, емоційної підтримки, мотивації та натхнення. Тому, заради цього ми створили арт-проєкт «Ukraine asks for help!». Ініциатором та авторкою стала добре відома нашим читачам за своєю діяльністю методист нашої бібліотеки Ніка Хворостенко.

Кожного дня, починаючи з 24 лютого 2022 року вона створює нову ілюстрацію в рамках проєкту. В кожному зображенні авторка намагається зібрати емоційно яскраві рефлексії дня. Не завжди суто позитивні, але направлені на фіксацію та збереження в пам’яті кожного з нас певні моменти. Тому ви побачите в серії і реакцію на трагедію у Бучі, і натхненність від півника Васильківської майоліки, сум від втрачених осель найбільш постраждалого району нашого міста – Салтівки, радість від перемоги гурту Kalush Orchestra на Євробаченні та багато іншого. Харків’яни одразу впізнають образи і Дзеркального струменю, і будівлі Держпрому, і декор станції метро «Академіка Барабашова» та багато інших асоціативних образів.

Цей проєкт вже відомий не лише у Харкові, а й в інших містах України та навіть в інших країнах. Так, з нещодавніх реакцій на проєкт – було відібрано 7 робіт організаторами колективної виставки на підтримку України у Грузії і 25 червня 2022 року відбудеться відкриття цієї виставки у приміщенні офісу президентки Грузії Саломе Зурабішвілі.

Тому слідкуйте за новинами на сайті та дивіться роботи проєкту щодня у соціальних мережах.

18 вересня 2021 року в рамках  книжкового клубу «Літературна скарбничка» відбулась лекція-присвята до 165-річчя з дня народження письменника і поета Івана Яковича Франка.

Усі охочі мали змогу дізнатись про становлення цього митця. Ще змалечку Франко виявляв феноменальні розумові здібності: міг дослівно цитувати годинну лекцію вчителя, знав напам’ять усього “Кобзаря”, багато читав і займався перекладами творів античних авторів, зокрема Софокла та Евріпіда. Тоді ж почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Усього його бібліотека налічувала 12 тисяч примірників. У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання). Проте першим у цьому довгому списку псевдонімів було загадкове ім’я Джеджалик. Саме Джеджалик, а не Франко, здобув першу славу серед галицької освіченої молоді. Іван Франко – автор близько 6000 творів, серед яких 10 поетичних збірок, 1 збірка поем (усього їх 50), 10 творів великої прози і близько 100 малої, понад 3000 публіцистичних статей. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці з філології Харківський університет 1906 року нагородив Франка почесним докторатом. Крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств. Іван Франко на сьогодні – єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, яку не отримав через те, що на момент оголошення результатів Франко помер, а премія не вручається посмертно.

У другій частині заходу усі присутні мали змогу побачити, як вшановують творче надбання Івана Франка митці інших напрямків мистецтв: в кіно, театрі, музиці та інших. Серед представленого матеріалу – композиція гурту «Один в каное» – «Човен», декламація вірша «Раз зійшлися ми случайно» у виконанні актора Павла Алдошина, уривок з українського радянського кольорового широкоформатного художнього фільму 1971 року режисера Леоніда Осики, знятий за мотивами однойменної повісті Івана Франка «Захар Беркут», трейлер з вже сучасної версії «Захара Беркута», також відомої у міжнародному прокаті як «Зринаючий яструб» (англ. The Rising Hawk) (американсько-український художній фільм 2019 року режисерів Ахтема Сеїтаблаєва та Джона Вінна), кліп на пісню «Друг» гурту «Океан Ельзи» за чотирисерійним мінісеріалом за мотивами «Украденого щастя» режисера Андрія Дончика та інші.

Також в рамках заходу було показано уривок з вистави «Украдене щастя» українського експериментального театру під назвою « Творча майстерня «Театр у кошику»» (м. Львів) «Украдене щастя». Сам твір, написаний у 1893 році – трагічна притча про те, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, так само як не можна зло подолати злом. Вистава вже загартована часом, бо її прем’єра відбулась аж 1998 року. Режисером вистави є Ірина Волицька. Актори: Лідія Данильчук (Анна), Володимир Губанов (Михайло), Роман Біль (Микола). Актор Володимир Губанов є представником харківської школи, він має диплом акторського відділення ХНУМ ім. І. П. Котляревського, а зараз грає у Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння».

На завершення лекції було показано уривки з вистави «Мойсей» Харківського театру для дітей та юнацтва (режисер заслужений діяч мистецтв України Ігор Борис). Поема «Мойсей», що написана у 1905 році, за три роки до смерті Івана Франка – філософський твір про взаємини вождя і народу в процесі пошуку «землі обітованої», поема про майбутнє української нації. У постановці Ігоря Бориса твір набув нових влучних і сучасних акцентів. Головну роль у виставі виконує заслужений артист України Сергій Городецький.

16 вересня 2021 року в рамках музичного клубу «Харківський Орфей» відбулась чергова лекція, що була присвячена історії джазу. Було розглянуто напрямки та особливості цього виду музичного мистецтва. Також відбувся огляд музичного доробку американського короля джазу Луї Армстронга

(до його 120-річчя).

Кажуть, що джаз – це музика для відкритих людей та, що джаз — це не стиль, а настрій! Це найбільш багатогранний вид за своїми відокремленнями, і має більше ніж 30 напрямів. Джазовий дослідник Маршалл Стернс (1908–1966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури.

Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на ритмах, що синкопують, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури – свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.

Під час лекції було розглянуто важливе питання, чому саме на сьогоднішній день теорія джазової музики розвинена значно слабше, ніж теорія академічної музики. Джаз зробив величезний еволюційний шлях протягом лише 100 років свого існування, на відміну від багатовікової історії класичної музики. Також варто згадати і те, що серед музикознавчої еліти є поширеним відношенням до джазу, як до «несерйозної» музики.

В 1860-і в північноамериканській літературній мові з’являється слово «jasm», що означає піднесення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало, «ловити», «збуджуватись» тощо. Все частіше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан).

Як музичний термін, слово «jazz» вперше з’явилося у 1915 році у зв’язку з білим оркестром, що грав у новоорлеанському стилі, пізніше — в назві новоорлеанського оркестру Тома Брауна — «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в Північній Америці, а згодом і по всьому світу.

Під час лекції було розглянуто багато напрямків джазової культури з музичними прикладами найвідоміших композицій. Присутні на лекції дізнались про новоорлеанський стиль джазу, чиказький джазовий стиль, один із стильових різновидів класичного джазу – дікселенд (хот джаз). Останній зі згаданих виокремився з блюзової музики, грався новоорлеанськими та чиказькими музикантами, що могли навіть не знати нот. Сам же термін «блюз» зустрічається лише в 1912 році, коли у світ виходить перша блюзова платівка. Це був збірник традиційних блюзів, виданий відомим композитором і збирачем негритянського фольклору Вільямом Хенді, який увійшов в історію як «батько блюзів» Традиційний блюз також називається архаїчний і іноді  виконується без додаткового акомпанементу. Радянські слухачі знайомилися з блюзом найчастіше через західний рок, тобто за допомогою «білих» груп, які відігравали блюз-рок.

Окремо було розглянуто період біг-бендів. Класична, сформована форма біг-бендів відома в джазі з початку 1920-х років. Ця форма зберегла свою актуальність аж до кінця 1940-х. Біг-бенд став популярною музикою свого часу, досягнувши піку слави в середині 1930-х. Ця музика стала джерелом повального захоплення свінговими танцями. Керівники знаменитих джаз-оркестрів Дюк Еллінгтон, Бенні Гудмен, Каунт Бейсі, Арті Шоу, Чик Уебб, Джиммі Лансфорд, склали або аранжували і записали на платівки справжній хіт-парад мелодій, які звучали не тільки по радіо , але і всюди в танцювальних залах.

Після закінчення панівної моди великих оркестрів в епоху біг-бендів, коли музику великих оркестрів на сцені стали тіснити маленькі джазові ансамблі, свінгова музика продовжувала звучати. Причому це були не тільки ті, хто працював в якості «сайдмена» у великих оркестрах, такі як Бен Уебстер, Коулмен Хоукінс, Лестер Янг, Рой Елдрідж, Джонні Ходжес, Бак Клейтон та інші.

Окрім біографії та творчого доробку найвідомішого джазового музиканта планети Луї Армстронга було згадано і такі легендарні постаті як: одна з величніших вокалісток в історії, американська джазова співачка, відома також як «Леді Елла» і «Перша леді пісні» Елла Джейн Фіцджеральд; американська співачка, одна з найбільш відомих і впливових виконавиць блюзу 1920-1930рр. Бессі Сміт; американський віртуоз-саксофоніст Чарлі Паркер, відомий джазовий композитор Джордж Гершвін та інші. Джордж Гершвін створив новий музичний жанр – симфоджаз. В основу своєї музики поклав негритянську народну музику джазового характеру, поєднуючи її з симфонічною музикою.

Історія джазу в Україні почалася в 1920-і роки з композитора Богдана Весоловского зі Стрия Львівської області і російськомовного естрадного співака Петра Лещенко з Херсона. Творчість цих музикантів стала настільки популярною, що їх почали впізнавати на вулицях. На сьогоднішній день джаз в Україні стабільно розвивається, виходять нові джаз альбоми, засновуються нові джаз гурти.

На лекції серед гостей був присутній автор музичного проєкту в нашій бібліотеці «Akustikos library» Денис Карачевцев. Він як професійний музикант, сам виконуючи джазові композиції, доповнив теоретичну складову заходу та пообіцяв продовжити джазову секцію свого проєкту, що було започатковано концертом «In a Jazz style» у лютому 2019 року.

Захід підготувала та провела методистка Ніка Хворостенко.

14 вересня 2021 року в рамках хобі клубу «Створюючи красу» відбулась чергова лекція про мистецтво оригамі, особливості матеріалів для цього напрямку та їх види.

Мистецтво оригамі має свою чарівну історію і пов’язано саме з виникненням паперу. Саме завдяки його появі у нас є можливість займатися таким видом творчості. Хоча для складання може використовуватись будь-який листовий матеріал, але вибір матеріалу дуже впливає на складання й остаточний вигляд моделі.

Зараз продається спеціальний папір для оригамі відразу у вигляді квадратів, чиї розміри по стороні змінюються від 2,5 см до 25 см і більше. Зазвичай одна сторона такого паперу біла, а інша – кольорова, але зустрічаються і кольорові з обох сторін різновиди і варіанти з орнаментом, або металізований, профольгований чи з певною фактурою. Папір для оригамі трохи легше та має більшу пружність за той, що використовують для роботи офісної техніки. Такі її властивості дають можливість для більшої кількості схем складання фігурок, коли йде багато згинів шарів паперу.

У Японії в якості матеріалу для оригамі найбільш популярний в роботі тип паперу під назвою «васі». Але «васі», як не дивно, це за характеристиками жорсткіше звичайного паперу зробленого з деревної маси. Цей вид паперу зазвичай робиться з волокон кори Edgeworthia papyrifera, але також може вироблятися з бамбука, пеньки, рису і пшениці.

Усупереч найпоширенішій версії, що складання має бути лише з квадратів, у традиційному японському оригамі цих правил суворо не дотримувались і часто аркуші розрізали або фігури складали з прямокутного, круглого, трикутного матеріалу, тощо.

Перші книги з оригамі у світі були присвячені рензуру. Термін «renzuru» (дослівний переклад – «з’єднані журавлі») — це частина техніки оригамі, за допомогою якої складають декілька журавлів з одного аркуша паперу (зазвичай квадратного). Для цього використовують ряд стратегічних прорізів, щоб сформувати мозаїку напіввід’єднаних менших квадратів від оригінального великого квадратного паперу. Отримані журавлики є приєднаними один до одного (наприклад, за кінчики дзьобів, крил або хвостів) або за частини тіла (наприклад, дитинча- журавель, що сидить на спині матері). Завдання полягає в тому, щоб скласти всі фігурки, не порушуючи паперових з’єднань між частинами. Або, в деяких випадках, з’єднання дублюють шарами паперу з частин фігур, щоб приховати зайвий папір.

Було також розглянуто наочні приклади з кожного виду складання оригамі: простого, класичного, кусудам, мокрої зборки, особливості створення флексагонів та створення оригамних творів з паттернів.

Окремо розповідалось про напрямок Кірігі або за більш відомою назвою Кірігамі (від японських слів «kiru» – «різати» і «kami» – «папір») – мистецтво виготовлення фігурок і листівок з паперу за допомогою ножиць. Основоположником кірігамі вважається японський архітектор Масахиро Чатані (Masahiro Chatani), а датою народження кірігамі вважається 1980 рік. Хоча більшість майстрів схильні до того, щоб вважати кірігамі видом паперопластики або сучасної витинанки, аніж оригамі.

Розповідаючи про журавликів оригамі неможна оминути найголовнішу цікавинку-легенду. Це легенда про заповітне бажання, що втілиться, коли ти складеш 1000 паперових орізуру. І стала вона всесвітньо відомою завдяки історії, заснованій на житті постаті Садако Сасакі, японської дівчинки, мешканки Хіросіми, що стала жертвою ядерного бомбардування 1945 року. Нині Садако Сакасі є одним із символів Хіросімської трагедії, пам’ять про неї зберігається у різних країнах. Вона померла від лейкозу у 12-річному віці. Але перед смертю поставила собі за мету скласти з паперу понад тисячу журавликів, як того вимагає легенда, сподіваючись одужати. Садако склала понад 600 журавликів, що були підвішені на нитках до стелі палати. Дівчинка не зупинялася і виготовляла фігурки далі, аж поки не змогла рухатись. Через декілька днів після цього вона померла. Батьки та родичі доробили потрібну кількість журавлів та поховали її разом з паперовими птахами. Лише декілька журавликів залишилось для музею Миру в Хіросимі. До речі зараз, перед цим музеєм знаходиться обеліск з фігурою дівчинки, що піднімає у себе над головою символічну фігуру паперового журавля. В будь який день  місце біля пам’ятника устелено гірляндами журавликів, які присилають діти та дорослі з різних країн світу в пам’ять про Садако і в підтримку ідеї зупинити на нашій планеті будь-яку військову дію. Також відкрився 6 серпня 1995 року парк «Садако мир». 30 червня 2002 року парк увійшов у мережу садів світу. Сад розташований у Ла Каса Марія в Санта-Барбарі (Каліфорнія, США). Існує також статуя «Садако Парк миру» в місті Сіетл США. Статуя в натуральну величину зображує дівчинку з папером в руках. Трагічна доля Садако Сасакі дала основу для історії художнього фільму «Добрий день, діти!», знятого у 1962 році на кіностудії ім. Горького та є першоджерелом для книги Елеонори Керр (Eleanor Coerr) «Садако і тисячі паперових журавликів» (книга видана в 1977 році і була перевидана ще у 18 країнах світу). У Сполучених Штатах по цій книзі був снятий фільм.

Для кращого засвоєння матеріалу був проведений шоу-клас з виготовлення орізуру (журавля, що розмахує крилами).

10 вересня 2021 року в рамках роботи кіноклубу «Alter-kino» та проєкту «Різнобарвна Україна» відбулась лекція про життя та творчість українського радянського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографу Олександра Петровича Довженко.

Життєвий шлях Довженка був сповнений успіхів та поразок, кохання та нервування, творчих досліджень обраних тем та пошуку свого мистецького почерку. Він клявся в любові рідній землі, мріяв там жити й померти, натомість останній прилисток найшов на чужині.

У багатій на події біографії Олександра Петровича була сторінка, пов’язана з дипломатичною службою. На цю службу він був відправлений з нашого міста. У квітні 1921 року нова влада викликала О. Довженка до Харкова – тодішньої столиці радянської України. Його зарахували до Наркомату закордонних справ і направили на дипломатичну роботу в Польщу.

Образотворче мистецтво завжди було одним із улюблених занять Олександра Довженка. У роки навчання О. Довженка у Глухівському вчительському інституті він брав приватні уроки малюнку у викладача В.А.Мохова.

Василь Андрійович Мохов був вихованцем Київської рисувальної школи, заснованої українським художником М.І. Мурашком. Мохов викладав у Довженка малювання і креслення. На індивідуальних заняттях у Мохова Довженко віддавав перевагу малюнкам з натури. Альбом кращих робіт студентів Мохова експонувався на педагогічній виставці у Києві 1913 року, де був належно оцінений. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. Пропагований в інституті метод наочного навчання (ілюстрування) він з успіхом застосовував у педагогічній (користувався ним і під час викладання у Всесоюзному державному інституті кінематографії) та режисерській практиці до кінця своїх днів. За кордоном  наполегливо продовжував малярські студії в Берліні у приватному художньому училищі у відомого професора Віллі Єккеля.

Крім живопису, тоді Довженко віддав багато часу ретельному вивченню графіки Ґеорга Ґроса, який полонив його творчою фантазією та оригінальним сатиричним талантом. Безперечно, ці майстри пензля європейського масштабу залишили помітний художньо-естетичний слід у житті й творчості письменника.

Початок творчої кар’єри Олександра Довженка пов’язаний не з кінематографом, а з карикатурами. У липні 1923 року він завершив свою дипломатичну карʼєру і влаштувався на роботу художника-ілюстратора харківської газети «Вісті ВУЦВК». Крім політичних карикатур, Олександр Петрович любив малювати шаржі на своїх друзів і знайомих — ці його твори, природно, ніде не публікувалися.

У доробку Олександра Довженка 20 вславлених кінострічок. Теоретики та практики кіномистецтва в усьому світі цінять фільми Довженка за те, що він поєднав загальнолюдські і вічні мотиви та проблеми зі своїм рідним глибоко національним українським ґрунтом. Під час лекції було оглядово показано уривки з найкращих вистав Олександра Довженко.

До створення своїх кінематографічних шедеврів режисер готувався дуже скрупульозно. Найвідоміший фільм Олександра Довженка — «Земля» — у радянській пресі розкритикували за натуралізм та за «містичний культ природи». Проте за кордоном фільм був визнаний одним із найпоетичніших в історії кіно. У 1958 році на Всесвітній виставці у Брюсселі «Земля» посіла десяте місце серед 12 найкращих фільмів у історії кінематографа, а в 2015 році ЮНЕСКО включило стрічку в список шедеврів світового кіно. Довженко був захоплений своєю любов’ю до батьківщини. Всі його фільми, за винятком «Аерограду» і «Мічуріна» зв’язані з Україною.

Вшанування пам’яті легенди кіно відбувалось досить неоднорідно. Ще у 1960 році з’явився на хуторі В’юнище (нині це у межах смт Сосниця на Чернігівщині) літературно-меморіальний музей О. П. Довженка. Він складається з двох частин: меморіальної садиби, де народився режисер та приміщення літературної експозиції, присвяченої літературному та мистецькому доробку цього краю. Також в рамках лекції було показано приклади іншого вшанування митця в нашій країні та закордоном.

Захід проводила методистка Ніка Хворостенко. Наступний захід в рамках кіноклубу «Alter-kino» заплановано на жовтень, слідкуйте за афішою.

9 вересня 2021 року в рамках роботи хобі-клубу «Створюючи красу» відбулась лекція-огляд про мистецтво витинанки і існуючі техніки вирізки з паперу та інших матеріалів у різних країнах світу. Було проведено шоу-клас з виготовлення класичної симетричної витинанки.

Під час лекції можна було дізнатись не лише як зароджувалось мистецтво витинанки на теренах нашої держави, а й розповідалось про те, де саме виникло мистецтво вирізки з паперу, як розповсюджувалось по світу. Перші паперові витинанки пов’язані перш за все з виникненням таперу у Китаї. Хоча перші витинанки були зовсім не з паперу, а з тканини та шкіри. У китайському блоці лекції можна було дізнатись, чим саме відрізняються китайські техніки витинання «цьзяньчжі» та «чуанхуа», чому використовується синій і червоний колір. Також було показано відеоприклад, як в китайській традиції при створенні оберегів виникає поєднання витинанки з елементами оригамі.

Багато народів Східної Європи і навіть Мексики вважають прорізну картинку ножицями та ножом своїм споконвічним декоративно-прикладним мистецтвом, але називають його по-різному і мають свої особливості.

Так, можна було дізнатись, які особливості має іудейська витинанка «рейзелє». Східноєвропейські євреї запозичили мистецтво вирізання з паперу у своїх сусідів. Розглядалось питання, чим схожі польська та білоруська витинанка та чому саме ці два виду вирізок подібні.

Щоб вирізати гарну витинанку кожен майстер використовує звичні йому матеріали та знаряддя для різблення. Нині в майстрів витинанки є ще нові інструменти. Огляд інструментів та матеріалів викликав найбільше практичних запитань, на які авторка заходу (методистка Ніка Хворостенко) мала змогу відповісти спираючись на власний досвід. Захід доповнювався наочними прикладами – роботами, що виконала авторка.

Закріпити теоретичні знання можна було під час шоу-класу одразу по закінченню лекційної частини. На шоу-класі гості заходу мали змогу ознайомитись з технологією виготовлення різних видів витинанок та більш докладніше розглянуто було поетапну роботу з виготовлення симетричної витинанки.

Серед гостей заходу була присутня журналістка Тетяна Бабіна, що доповнила частину про сучасне використання витинанки історією з життя своєї приятельки, про те, як саме залучається витинанка при розробці одягу на показі конкурсів краси.

Тема витинанки є частою у плані заходів нашої бібліотеки, наступний захід з витинанки планується на листопад 2021, а найближчий захід в рамках клубу вже наступного вівторка. Слідкуйте за нашою афішою на сайті та у соціальних мережах.

7 серпня 2021 року в рамках проєкту «Різнобарвна Україна» відбувся захід, присвячений творчості славетного українського актора театру та кіно, лауреат Шевченківської премії, Героя України Богдана Сильвестровича Ступки. Це присвята до святкування 80 років від дня народження актора.

Понад півстоліття ім’я Богдана Ступки було знаковим для української національної культури. За своє життя він лишив глядачам більш ніж 100 як театральних робіт так і кінострічок, де грав помітні ролі.

Гості заходу мали змогу ознайомитись з його життєвою біографією, а також побачити приклади його творчого доробку, що увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва нашої країни та відомі за кордоном.

Його творчим наставником був режисер Сергій Данченко. Саме з ним, коли у 1978 році Данченко очолив Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, Богдан Ступка переїхав до Києва. У 2001 році після смерті свого наставника Богдан Ступка очолює театр. Це рішення труппа театру приймає одноголосно. Ступка продовжив напрямок, що закладено Данченком на формування репертуару, за принципом «Театру Високого стилю». Зараз цей колектив по праву вважається першою сценою країни.

Акторські роботи у театрі ім. Франка Богдана Ступки  завжди багатогранні, в них є і відверта театральність, і вишуканий смак в єдиному синтезі зі справжньою народністю.

Працював Богдан Ступка і міністром культури з 1999 по 2001. Саме ним було подано документацію на створення закону про меценатство, що не підписано ще й досі.

Ще одним проявом акторської майстерності Богдана Сільвестровича була любов до поезії. Присутні на заході мали змогу познайомитись з прочитанням Богданом Ступкою вірша «Крила» авторства іншої легенди нашої країни Ліни Василівни Костенко.