“Давно все сказано на світі, – стверджує поет, – несказане шукать не слід. Та віковічно людям світить несказаного дивний світ”.

Здається, все сказано про видатного українського актора І пол. ХІХ ст. Карпа Трохимовича Соленика, чия творча діяльність пов’язана з Харковом. Він набув величезної популярності й любові глядачів ще за своє коротке життя (1811-1851), його сценічна робота викликала велику кількість схвальних рецензій, захоплених відгуків у тогочасній пресі, йому присвячені книжки, спогади сучасників, дослідження, статті. Ми знаємо, як він став актором, яку мав зовнішність, голос, вдачу, знаємо про його родину, стосунки з друзями. І при тому – не маємо жодного його зображення, ні в житті, ні в ролі, жодного портрету.

У 2003-му році студенти театрально-декораційного відділення Харківського художнього училища, виконуючи курсову роботу, зробили портрети К.Т. Соленика – живописні, графічні, аплікацією, у ролях драматичних і водевільних, у житті. Ці малюнки зберігаються у фондах Харківської міської музично-театральної бібліотеки ім. К.С. Станіславського і таким чином, маємо хоч і уявне, художнє зображення видатного актора.

“Несказаного дивний світ” осяває постать іншої непересічної творчої особистості тієї ж пори – кінець XVIII – I пол. XIX ст. – актриси Тетяни Гнатівни Пряженковської. З Солеником, з яким вона виступала на харківській сцені, її поріднює любов і захопленість глядачів.

Харківська трупа, що її тоді утримував антрепренер Іван Федорович Штейн , була досить сильною. Тут працював молодий, але вже добре відомий талановитий М.С. Щепкін, П.Є. Барсов, І.Ф. Угаров, Павлов… Про К.Т. Соленика ми вже згадували. “Серед кращих акторок трупи Штейна на початку його роботи в Харкові можна назвати молоду героїню Тетяну Гнатівну Пряженківську, яка потрапила до Штейна з позняковського театру” – зазначено в “Истории русского драматического театра”.

“Прикрасою трупи була Пряженківська… Особливо гарною була Пряженківська, яка чарувала своєю грою” (Д.І. Багалій). “Вона досконало володіла голосом і сценічним рухом, була чудовою драматичною актрисою, мала вокальні дані, чарівну сценічну зовнішність…” “Харківські глядачі любили Пряженківську і платили мистецтву її сльозами…” (Укр. драм. театр).

Майже у всіх відгуках на вистави за участю Т.Г. Пряженківської її ім’я супроводжується епітетами “знаменита”, “чарівна”, “обдарована”… І майже зовсім немає фактів її життя. Б. Левін у своїй трилогії “Веселий мудрець”, що присвячена І.П. Котляревському і де Т.Г. Пряженківська є однією з головних діючих осіб, наводить скупі біографічні дані – теж без дат.

Народилася у невеликому містечку під Харковом. Батько – чиновник середньої руки. Ще малою залишилася сиротою – в один рік померли батько й мати. Жила у тітки. Якось до їх містечка прибула трупа мандрівних лицедіїв, і один з них завітав до тітчиної родини у гості. Тетяна вперше побувала у театрі, закохалася в нього. А через рік, коли театр знову приїхав на гастролі, Тетяна – їй тоді виповнилося сімнадцять – звернулася до антрепренера з проханням взяти її до трупи. Прослухали, взяли за мізерну платню, та вона й цьому була рада. І поїхала Тетяна з мандрівною трупою у широкий світ.

До речі, В. Левін наводить іншу, ніж в “Истории русского театра” версію приходу Пряженківської до трупи Штейна. На гастролях у Таганрозі помер антрепренер тієї трупи, де працювала Пряженківська, трупа розпалася. Тетяна вирішила повернутися додому, поближче до Харкова. Там жила її тітка, та й у Харкові частіше, ніж в інших містах південного краю, гастролюють лицедії. У Курську побачила афішу гастролюючої трупи Штейна. Запропонувала Штейнові свої послуги, тому найбільше сподобалося, як Тетяна танцює, голос сподобався теж, і Прежінківська знову стала актрисою.

І.Ф. Штейн, який за фахом був балетмейстером, до своєї театральної діяльності викладав танці у Харківському університеті, був більше вчителем танців і фехтування, ніж постановником драматичних вистав. На цьому грунті часто між ним і акторами виникали суперечки. І коли у 1818 році кращих акторів трупи – Щепкіна, Угарова, Барсова, Павлова, Пряженківську, Медведєву, інших – запросили до Полтави, де військовий генерал-губернатор Малоросії князь М.Г. Рєпнін обіцяв їм своє покровительство, вони прийняли це запрошення.

Штейн, з досади на від’їжджаючих, не дав жодної п’єси. Та Барсов знайшов вихід: кожний мав переписати свої ролі. Списки ці він зібрав, і таким чином вийшло десятка з півтора рукописів.
У день від’їзду з акторами прийшов попрощатися відомий письменник, колишній директор Харківського театру Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. Актори його любили, часто зверталися до нього за допомогою. Прощаючись, він бажав акторам щасливої дороги, зичив не забувати Харків, приїздити хоча б на гастролі, тут завжди будуть їм ради. Тиснув руки, обіймав Барсових, Щепкіна, інших. Лише Пряженківська не підійшла, не могла простити Квітці глибокої образи: у свій час вони зустрічалися, кохали одне одного, а він послухався родичів, матір і брата, які не схотіли, щоб їх невісткою була актриса, вважали, що тим він міг принизити їх дворянську гідність.
“Після смерті батька мати живе зі мною, – ділився Квітка з другом Андрієм Володимировим. – Немічна, змучена і знервована. Боїться, що мене в неї заберуть. Дружину я ще знайду, та чи можу загубити матір. А Пряженківська…Вона красива й розумна… Жаль, звісно, що шляхи наші розійшлися, але що я міг вдіяти…”(Ільєнко).
На початку ХІХ-го століття Полтава була невеликим містом, більше схожим на велике село. В ній тоді було десь біля восьми тисяч жителів.

Акторів прийняли добре. Надали пристойне помешкання для проживання і турботами І.П. Котляревського гарно підготовлений театр. Пан майор Іван Петрович Котляревський, відомий автор “Енеїди”, і Олексій Йосипович Імберх, чиновник канцелярії генерал-губернатора Рєпніна, стали директорами театру. З прибуттям трупи місто помітно пожвавішало, театр і акторів тут любили.
“В полтавській трупі серед жінок перше місце посідала, безперечно, Тетяна Гнатівна Пряженківська, біля якої негайно став упадати директор театру Іван Петрович Котляревський; крім сценічного таланту вона була взагалі граціозна, приємна в поводженні й приваблива, одним словом, приємна особа. Не дивлячись, що в неї був чоловік, Іван Петрович все одно упадав біля неї”. Це свідоцтво очевидця, Абрама Семеновича Щепкіна .
Але справа не в особистій симпатії Івана Петровича до актриси. Головне в тому, що на неї і для неї Котляревський написав свій шедевр, малоросійську оперу “Наталка Полтавка”.

Постановку “Наталки Полтавки” в Полтавському театрі у вересні 1819 року прийнято вважати початком українського професійного театру. А першою виконавицею головної партії Наталки й була саме Тетяна Гнатівна Пряженківська. Виборного грав знаменитий Михайло Щеп кін. Ця роль увійшла в історію театру як одне з найвищих творчих досягнень актора.
Того вересневого дня вся Полтава була збуджена: у людних місцях – на Сінному базарі, біля церкв і Успенського собору, поблизу гімназії і заїжджих дворів з’явилися чудово намальовані афіші (їх малював вчитель креслення й малювання з гімназії пан Сплітстессер), що сповіщали: завтра, тобто у вівторок, в театрі буде показана нова лицедія, назва “Полтавка”. Автор її – місцевий житель, майор і кавалер, директор театру Іван Петрович Котляревський, і найцікавіше, що оперу написано малоросійською мовою.
З книги Б. Левіна: “Той осінній вечір полтавські старожили пам’ятали довго – поки жили…

…От на сцену вийшла дівчина. На лівому плечі коромисло й два відра. То була Пряженківська, яку вже встигли полюбити в Полтаві. Обличчя смагляве, намисто на білій шиї, коса – на сорочці, вишитій червоним. От вона опустила очі й заспівала. Пісню цю добре знали слухачі, та нині по-новому вона всіх заворожила. Скінчивши співати, актриса помовчала й заговорила. У Пряженковської відчутний був невеличкий російський акцент, але гра її була такою щирою і задушевною, що глядачі відразу пройнялися симпатією до “Наталочки” і ловили кожне її слово.
А от на сцену вийшов виборний – Щепкін. Його поява викликала захоплення. Щепкін був справжнім, все в ньому було вірогідним, кожна його репліка викликала у залі регіт.
Аплодисментами майже після кожної фрази нагороджувалася й Пряженківська. Вона вела свою роль так природно, так щиро, що якийсь негоціант кинув до ніг актриси гаманець і вигукнув: то вам, Наталочко, на посаг!
Наталка – Тетяна Пряженківська – віднині й навіки стала улюбленицею всієї Полтави.”

Глядачі аплодували акторам і автору п’єси, і ніхто навіть гадки не мав, що цей день стане днем народження праматері нового українського театру, золотою сторінкою в історії народу.
Є відомості, що на прем’єрі таємно – бо заборонено було школярам – був присутній юний Гоголь, який саме в той час навчався в Полтавському повітовому училищі, і враження від баченого залишилося з ним назавжди.
Кожного літа театр виїздив на гастролі, і серед інших вистав віз до глядачів і “Наталку Полтавку”
В 1821 році “Наталка Полтавка” вперше виконувалась в Харкові в бенефіс М.С. Щепкіна, і в ролі Наталки виступала Тетяна Пряженківська.
Котляревський весь час перебування трупи в Полтаві був присутній на всіх репетиціях і всіх виставах. Він багато що робив для артистів, в першу чергу, у побутовому упорядкуванні. Але й багато допомагав у творчому розумінні. Якщо треба було щось переробити в тексті п’єси, він легко вигадував нові розмови, діалоги, особливо віршовані.
Репертуар театру був різноманітним і цікавим. Йшли опери Керубіні, Верстовського, Аблесімова, Росіні, водевілі Шаховського, Хмельницького, комедії Грибоєдова, Фонвізіна, Шерідана, Капніста, трагедії Озерова, Шіллера…
Спочатку полтавська публіка дуже цікавилася виставами. Та згодом інтерес до театру дещо згас. Як згадує А.С. Щепкін, іноді доводилося грати лише для генерал-губернатора, його сім’ї і почту. Зрозуміло, що збору не було, платня була мізерною. Фактично генерал-губернатор Рєпнін не додержав своєї обіцянки про матеріальну підтримку акторів. Справи театру все гіршали. І от наприкінці грудня 1821-го року перед початком репетиції до режисера Барсова підійшла Т.Г. Пряженківська і пояснила, що вона з великим задоволенням і далі б грала у Полтавському театрі, але фінансові обставини її у такому жалюгідному стані, що платні їй ледве на костюми вистачає, а живе вона майже злиденно. Якщо платню не буде підвищено, їй доведеться шукати роботи у інших антрепренерів. Її підтримали інші актори, в тому числі й М.С. Щеп кін. Але грошей не знайшлося, і актори, поділивши між собою ноти, костюми, п’єси, роз’їхалися хто куди. Т.Г. Пряженківська повернулася до Штейна в Харків. Разом з його трупою багато гастролювала, і завжди мала успіх.
Це була артистка широких творчих можливостей. Варто подивитися лише її репертуар. У січні 1835 року, наприклад, вона брала участь у 13-ти різножанрових виставах – опера, водевіль, трагедія, мелодрама, комедія, історична хроніка. З них дві, як сказано в афіші, “в первый раз”, тобто прем’єри.

Цікаво привести афішу січня 1835 року.

3 січня – Шельменко – волостной писарь. Комедія в 3-х действиях. Степанида, мать крестьянина Никиты.
6 січня – Тереза, женевская сирота. Мелодрамма в 3-х действиях. Госпожа Сенажъ, вдова, владелица замка.
7 січня – Вадим: Большая Романтическая Волшебная опера г. Верстовского. Дух Аривой.
9 січня – Шестьдесят лет антракта. Анекдотическая комедiя в 2-х отделениях, взятая из жизни Волтера. Госпожа Денис, сестра Волтера, 58 лет.
12 січня – Инес Декастро. Большая трагедия соч. г. Гокка, перевод с немецкого. Дона Беатриса, Королева Португальская.
14 січня – Двумужница. Романтическая драмма в 2- действиях с массовкой, хороводами, подблюдными и разбойничими песнями, плясками, святочными играми. Кузьминишна, сваха.
15 січня – Отец и дочь. Большая мелодрамма в 3-х действиях, перевод с французского, с музыкой, пантомимой и танцами. Бетти, жена откупщика.
18 січня – Чортовъ Камень. Большая Волшебная опера в 3-х действиях, с принадлежащими к оной хорами, танцами, машинами, провалами, полётами, превращениями, сражениями, пожаром и великолепным спектаклем. Софья, жена скитающегося духа Вольфганга, тоже скитающийся дух.
19 січня – Невеста разбойника. Мелодрамма в 5-ти действиях, в стихах с рифмами и без рифм, с музыкой из сочинений г. Кернера, вольный перевод с немецкого. Графиня Фельзекъ.
20 січня – Смольяне въ 1611 году. Большая драматическая хроника, взятая из истинного происшествия российской истории. Евдокия, супруга воеводы смоленского.
21 січня – Ольга, русская сирота. Опера-водевиль в 2-х действиях, в первый раз. Графиня де Цезанъ.
28 січня – Викторъ, или дитя, найденное в лесу. Большое романтическое представление в 2-х частях, перевод с французского. В первый раз. Госпожа Жермен.
29 січня – Коварство и любовь. Большая трагедия в 5-ти действиях, сочинение знаменитого Шиллера. Леди Мильфарб.
Остання згадка про виступ Т.Г. Пряженківської на сцені датується 1845-м роком, коли харківська трупа Дрейсіга гастролювала в Тіфлісі. Роль Наталки в славнозвісній “Наталці Полтавці” (постановка І.Х. Дрейсіга) виконувала дочка Пряженківської, а в ролі Терпелихи виступила Пряженківська-мати (Укр. драм. Театр. С. 85).
Щодо зовнішнього вигляду актриси – у збірнику “Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і матеріалах” вміщено репродукції з картин художників В. Сахненка “Котляревський і Щеп кін на репетиції в Полтавському театрі” і Г. Домненка “Котляревський і Щепкін серед артистів Полтавського театру”. На першій зображено репетицію “Наталки Полтавки”і актрису в ролі Наталки. На другій – Котляревський читає акторам свою п’єсу, серед присутніх – три жінки. Можливо, хтось із них і є Пряженківська?..
Ця розвідка – фактично є першою спробою зібрати розрізнені відомості про видатну актрису українського театру в єдине. Пошуки тривають, можливо, вони принесуть несподівані відкриття.
“Все сказано на світі…”?

Література

1. Акторська майстерність корифеїв. – К.: Мистецтво, 1973. – С. 19, 180.
2. Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования: В 2т. Т. 2. XIX – нач. XX века / Д.И. Багалей, Д.П. Миллер. – Х., 1993. – С.783, 821.
3. Из записок о М.С. Щепкине. Первая публикация записок младшего брата Михаила Семёновича Щепкина, Абрама Семёновича “Краткий очерк жизни М.С. Щепкина и артистической его деятельности на сценическом поприще” // Театр. – 1954. – № 2. – С. 147-160.
4. История русского драматического театра: В 7 т. – Т. 2 (1801-1825). – М.: Искусство, 1977. – С. 408, 409, 416.
5. Ільєнко І. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко / І. Ільєнко. – К.: Молодь, 1973. – С. 119.
6. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах. – К.: Рад. школа, 1961. – С. 41-42.
7. Левин Б. Веселый мудрец. Повести об И.П. Котляревском: Книга 3. Театр. / Б. Левин. – М.: Сов. писатель, 1990. – 367 с.
8. Український драматичний театр. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1967. – С. 83, 85, 102.
9. Харьковский областной архив. Фонд 3, опись 103, дело 49.
10. Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество. – Т. 2. – М.: Искусство, 1984. – С. 242.