Захід-присвята до 165 річчя письменника та драматурга Джорджа Бернарда Шоу

22 липня 2021 року в рамках засідання книжкового клубу «Літературна скарбничка» та проєкту «Мистецькі вечорниці» відбулась зустріч за темою життя та творчого доробку відомого ірландського драматурга, романіста і сценариста Бернард Шоу. Також було представлено огляд найбільш яскравих екранізацій та сценічних постановок в Україні та світі.
Оскільки велику популярність йому принесли не лише його твори, а й афоризми (що відрізняються глибокою змістовністю та тонким гумором), розповідь була побудована на поєднанні фактів з його життя, цитат самого Шоу та прикладів опрацювання його доробку іншими митцями. Так, звертаючись до теми присудження Нобелівської премії з літератури Бернардом Шоу у 1925 році згадувалось, що будучі вірним собі, Шоу заявив, що це всього лише «знак подяки за те полегшення, яке він доставив світу, нічого не надрукувавши в поточному році».
Найбільш відомим твором Шоу є п’єса, що була написана у 1912 році – «Пігмаліон» (більш відома широкому загалу під назвою «Моя чарівна леді», хоча це є назва мюзиклу за мотивами п’єси, що було створено у 1956 році американським композитором Фредеріком Лоу). Оригінальність, дотепність і демократичний дух п’єси, що відображала глибокі і гострі соціальні проблеми, забезпечили їй величезну популярність у багатьох країнах, п’єса користується успіхом і в наші дні.
За сценарій до фільму за цією п’єсою Бернард Шоу отримав премію «Оскар» у 1939 році за кращий адаптований сценарій. Для екранізації 1938 року Шоу написав кілька великих нових епізодів, які зараз зазвичай включаються в англомовний текст п’єси. Російськомовний та україномовний переклад цих важливих доповнень поки відсутній.
Як фільм, так і мюзикл, на відміну від п’єси, закінчуються щасливим любовним фіналом. Пізніше на основі цього сценарію та мюзиклу 1956 року був створений однойменний з мюзиклом фільм 1964 року з акторкою Одрі Хепберн у головній ролі.
Під час лекції було розглянуто і питання політичних уподобань Бернарда Шоу. Опинившись у Лондоні, Бернард Шоу став цікавитися політикою, а також різними соціальними проблемами. Розповідалось і про його критичну роботу, бо спочатку він протягом 6 років працював музичним критиком у виданні «London World», а потім запрошувався як театральний критик на прем’єри з подальшою публікацією рецензій на постановки у місцевих виданнях.

Джордж Бернард Шоу був майстром опису різних конфліктів між героями та одним з перших, хто не побоявся говорити про які-небудь пікантних або прихованих темах. У зв’язку з цим критики розділили його драматургічні твори на «неприємні» і «приємні» п’єси. Йому вдавалося створювати як складні, так і прості твори, в яких завжди присутній гумор з елементами сарказму та іронії.
У 1931 році 75-річний Шоу здійснив навколосвітню подорож, в ході якої він відвідав і Радянський Союз. У Москві письменника чекав дуже теплий прийом, а 29 липня 1931 року він був прийнятий Сталіним у своєму кремлівському кабінеті. Подробиці їхньої бесіди достеменно невідомі, через все ще засекречені архіви, проте є факт хроніки подальшої подорожі Шоу по країні і його поїздки по Волзі. Вони пройшли в найбільш комфортабельних умовах. Це сподобалось Шоу і він підтримував радянську владу, введений в оману пропагандою та викривленням дійсності.
У повоєнні роки і аж до здобуття незалежності на екранах та у театрах виходили фільми та вистави за Бернардом Шоу. Так, у 1974 році в СРСР відбулася прем’єра фільму «Мільйонерка». Стрічка була знята за мотивами однойменної п’єси драматурга. Це телеспектакль режисера Бориса Ніренбурга. У зйомках брали участь одні з найвідоміших радянських акторів, в тому числі і Юлія Борисова, Володимир Етуш та інші. Уривки з цього фільму були показані усім присутнім на лекції.
В незалежній Україні популярність Бернарда Шоу не зменшилась. Кожного року на театральній мапі нашої держави з’являються прем’єри за творами Шоу як у державних, так і недержавних театральних колективах. Найбільш яскравим прикладом може слугувати робота Національного театру імені Івана Франка від режисера Сергія Данченка.
Звернення театру до п’єси Б. Шоу «Пігмаліон» не випадкове, адже ж основою репертуару «першої сцени країни» були й лишаються кращі зразки світової й національної спадщини. В різні роки на сцені театру йшли такі п’єси Бернарда Шоу як: «Свята Йоанна»(1924), «Учень диявола»(1948), «Шоколадний солдатик» (1974).
У “Пігмаліоні” Сергія Данченка як режисера-психолога, автора вистав “Украдене щастя”, “Тев’є-Тевель”, “Король Лір”, – передусім цікавить людина, розкриття її характеру, внутрішнього світу в неординарних ситуаціях. Такою є Еліза Дулітл – головна героїня Бернарда Шоу (у виконанні Народної артистки України Наталії Сумської), котра з вуличної квіткарки перетворюється на вишукану Леді завдяки всевладній силі любові. Працюючи над власною версією “Пігмаліона”, Сергій Данченко не зміг обминути класичний музичний матеріал, що його створив Ф. Лоу. І хоча він не звучить у повному обсязі, проте найпопулярніші арії з мюзиклу «Моя чарівна леді» присутні у виставі і чарують глядачів.
Наостанок для присутніх у залі був представлений мистецький огляд з творами художників, скульпторів та дизайнерів а також зразки філателії, що було створено за персоналією Бернарда Шоу та його творів.